August 04, 2025 - 343 views
1990 рік став переломним у боротьбі за відродження української духовності та відновлення незалежності України. На Чернігівщині цей рік запам’ятався бурхливими подіями, що визначили ворогів і союзників, а також окреслили напрямки боротьби за суверенну, демократичну, соціальну та правову державу. Особливе місце посідає просвітянський культурологічний похід «Дзвін-90», якому у 2025 році виповнюється 35 років. Ця подія, разом із гострим релігійним протистоянням та боротьбою демократичних сил із компартійною номенклатурою, стала ключовою у формуванні національної свідомості та підготовці до проголошення незалежності України.
«Ковбасна революція»: іскра змін
Рік розпочався з «Різдвяного здвигу», відомого як «Ковбасна революція», що стався в ніч із 6 на 7 січня 1990 року в Чернігові. На розі сучасного проспекту Левка Лук’яненка (до 28 липня 2022 року — вулиця Рокоссовського) та вулиці Соборності (до 10 липня 2024 року — Доценка) через автотрощу спалахнув стихійний протест. Під гаслом «Хто з’їв моє м’ясо?» чернігівці висловили обурення дефіцитом продуктів і загальним станом у Радянському Союзі. Ця подія отримала розголос у всьому СРСР і спричинила політичні зміни: 22 січня 55-річного Леоніда Палажченка, 1-го секретаря Чернігівського обкому КПУ з 1984 року, замінив 41-річний Василь Лісовенко, відповідальний організатор ЦК КПСС із Москви. Лісовенко також отримав мандат народного депутата Верховної Ради УРСР за Прилуцьким округом і посаду голови Чернігівської обласної ради.
Різдвяний здвиг став каталізатором для активізації національно-демократичних сил. У лютому 1990 року Чернігівська крайова організація Народного Руху України (НРУ) отримала в оренду приміщення на вулиці Івана Мазепи, 4 (до 12 лютого 2016 року — Щорса). Цей офіс став осередком консолідації патріотичних сил, де готувалися культурологічні походи «Дзвін-90» та «Козацькими шляхами» (1991). Нині в цьому приміщенні діє Музей боротьби за відновлення незалежності України на Чернігівщині, створений за підтримки рухівців і просвітян.
«Дзвін-90»: 35 років національного пробудження
Просвітянський культурологічний похід «Дзвін-90», що відбувся 21–26 липня 1990 року, став центральною подією року, яка залишила глибокий слід в історії Чернігівщини та України. Організований НРУ та Товариством української мови імені Тараса Шевченка (ТУМ), похід мав на меті пробудження національної свідомості через поширення правди про історію, культуру та сучасність України. Координатором походу був Володимир Ступак, а серед ключових організаторів — співголови Чернігівської крайової організації НРУ Валерій Сарана, Анатолій Майба та Олександр Котенко, обрані на установчій конференції 3 лютого 1990 року в залі Чернігівської обласної філармонії.
Похід охопив численні міста й села Чернігівщини, зокрема Чернігів, Куликівка, Вертіївка, Ніжин, Борзна, Батрин, Бахмач, Дмитрівка, Парафіївка, Срібне, Ромни, Недригайлів, Суми. Активісти, серед яких були вчителі, студенти, письменники та громадські діячі, проводили зустрічі з місцевими громадами, влаштовували лекції, концерти, виставки та поширювали заборонену раніше літературу. Вони роздавали твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, а також самвидавівські видання про сталінські репресії, Голодомор 1932-1933 років, діяльність УПА та дисидентський рух. На заходах лунали українські пісні — козацькі, стрілецькі, повстанські, — які надихали слухачів і створювали атмосферу єдності.
Кожен захід «Дзвін-90» супроводжувався виступами рухівців, які розповідали про необхідність відновлення української державності, боротьбу з русифікацією та повернення історичної пам’яті. Наприклад, у Ніжині активісти організували мітинг біля пам’ятника Миколі Гоголю, де закликали вшановувати його як українського письменника. За оцінками організаторів, у поході взяли участь сотні активістів, а заходи відвідали тисячі людей, багато з яких уперше відкрито почули про українську історію без радянської цензури.
Похід мав не лише просвітницький, а й політичний характер. Він став платформою для залучення нових членів до НРУ та ТУМ, а також для координації з іншими патріотичними організаціями. «Дзвін-90» надихнув на організацію подібних акцій, зокрема святкування 500-річчя запорозького козацтва (1–5 серпня 1990 року) та походу «Козацькими шляхами» (1991). Ці ініціативи створили сприятливі умови для перемоги на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року, коли 90,32% українців підтримали Акт проголошення незалежності України. Через 35 років «Дзвін-90» залишається символом незламності, що «дзвенів» у серцях українців, нагадуючи про їхнє право на свободу та гідність.
Церковне протистояння: боротьба за духовну незалежність
Релігійна сфера в 1990 році стала ареною гострого протистояння, що відображало ширшу боротьбу за духовну та національну ідентичність. 6 червня у Києві Всеукраїнський православний собор затвердив створення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та обрав 92-річного Мстислава (Скрипника) першим Патріархом Київським і всієї України. Мстислав, який у 1942 році був висвячений на єпископа УАПЦ, а після Другої світової війни очолював українську православну церкву в діаспорі, повернувся в Україну 20 жовтня 1990 року. Його інтронізація 18 листопада в Соборі Святої Софії стала символом прагнення українців до духовної незалежності.
Натомість Російська православна церква (РПЦ) під патронатом КДБ намагалася зміцнити свій вплив. Після смерті Патріарха РПЦ Пимена (Ізвєкова) 3 травня 1990 року Помісний собор у Москві 7 червня обрав 61-річного митрополита Ленінградського і Новгородського Алексія (Рідігера) новим Патріархом. У першому турі голосування він отримав 139 голосів, випередивши митрополита Ростовського і Новочеркаського Володимира (Сабодана) з 107 голосами та місцеблюстителя Київського і Галицького Філарета (Денисенка) з 66 голосами. У другому турі Алексій набрав 166 голосів, що забезпечило йому перемогу завдяки підтримці КДБ.
29 липня 1990 року Алексій ІІ здійснив помпезний візит до Чернігова, приурочений до святкування 1300-річчя міста. У Свято-Троїцькому кафедральному соборі, відреставрованому до 1000-річчя хрещення Русі (1988), він очолив святкову літургію за участю митрополита Філарета (Денисенка), митрополита Вінницького і Брацлавського Агафангела, архієпископа Смоленського і Калінінградського Кіріла (Гундяєва), архієпископа Чернігівського і Ніжинського Антонія та інших ієрархів. Алексій ІІ відвідав Спасо-Преображенський і Борисоглібський собори, Воскресенську церкву та поклав вінок на могилу Невідомого солдата на Болдиних горах. Під час зустрічі з Василем Лісовенком він подякував владі за передачу соборів РПЦ і висловив надію на «відродження справжньої духовності та моралі». Цей візит став частиною стратегії заміни комуністичної ідеології імперським «московським православ’ям» під гаслами «За Веру, Царя и Отечество» та культом «пабєдобєсія».
Протистояння загострилося 15 листопада, коли під час візиту Патріарха Мстислава до Чернігова близько 500–600 прихильників РПЦ на чолі з протоієреєм Григорієм Припутниковим, секретарем архієпископа Антонія, за підтримки міліції силою захопили Спасо-Преображенський і Борисоглібський собори о 9:30. Захоплення виправдовували «захистом від католиків», хоча справжньою метою було придушення УАПЦ. 1 грудня 1990 року РПЦ розпочала богослужіння в Спасо-Преображенському соборі, а в 1991 році отримала Борисоглібський собор. Ці дії порушували статтю 21 Закону УРСР «Про охорону і використання пам’яток історії та культури» та постанову Президії Верховної Ради УРСР від 11 вересня 1990 року № 269-XII, яка дозволяла передавати лише невикористовувані культові споруди релігійним громадам різних конфесій. Ця поразка стала болючим ударом для українських патріотів, але боротьба за духовну незалежність тривала.
Протистояння з компартійною номенклатурою
Компартійна номенклатура активно протидіяла національно-демократичним силам. Різдвяний здвиг вплинув на вибори 4 березня 1990 року, які стали першими більш-менш демократичними в УРСР. У Чернігові вони запустили реальну «перебудову», перетворюючи декоративні «совєти» на органи місцевого самоврядування. У Деснянському районі депутаткою міськради та Верховної Ради стала 32-річна безпартійна викладачка Чернігівської філії Київського політехнічного інституту Тетяна Яхеєва, яка в другому турі перемогла компартійного кандидата Миколу Бутка, екс-завідувача промислово-транспортного відділу обкому КПУ. Водночас номенклатура зірвала обрання Валерія Сарани, висунутого ТУМ, у Новозаводському районі.
11 травня в Чернігівській міській раді утворилася демократична депутатська група «Чернігів» на чолі з Юрієм Філіпповим і секретарем Сергієм Соломахою. Група, до якої входили 46 депутатів, виступала за реформу рад і підтримувала національно-демократичний рух. 6 жовтня на другій (звітно-виборній) конференції Чернігівської організації НРУ головою обрали Валерія Сарану, заступниками — Івана Панченка та Володимира Ступака, що посилило позиції патріотичних сил.
Компартія чинила жорсткий опір. 17 вересня 1990 року на Красній площі в Чернігові відбувся багатотисячний мітинг на захист Леніна під гаслами «Ленін з нами!», «Ні вандалізму!» та «Ні політичному екстремізму!». Газета «Деснянська правда» (17 вересня 1990) засудила НРУ, Українську республіканську партію (УРП) і Спілку незалежної української молоді (СНУМ), звинувативши їх у «сепаратизмі, націоналізмі та фашизмі». 28 вересня обласна рада під керівництвом Лісовенка затвердила рішення президії від 10 вересня № 27 про «недопустимість дестабілізаційних дій» патріотичних організацій. Це призвело до силового протистояння 22 вересня в селі Кіпті та розгону ОМОНом протестувальників у Чернігові на перехресті сучасного проспекту Миру та вулиці Івана Мазепи. Розслідування цих подій групою «Чернігів» змусило голову міськради Анатолія Лисенка, директора ВО «Хімволокно», скласти повноваження. Новим головою став Валерій Мельничук, генеральний директор Чернігівського об’єднання пиво-безалкогольної промисловості, який з 1 січня 1991 року очолив і виконком.
Компартія використовувала й символічні заходи для зміцнення позицій. 14 квітня виконком міськради перейменував чотири вулиці на честь воїнів-афганців, а 16 грудня Лісовенко відкрив «Пам’ятник полеглим воїнам-афганцям» на честь 113 юнаків Чернігівщини, убитих у Афганістані. Святкування 1300-річчя Чернігова перенесли на 1992 рік, щоб поєднати його з 1000-річчям Чернігівської єпархії РПЦ, що мало посилити вплив «московського православ’я» (газета «Деснянська правда», 17 серпня 1990).
7 грудня 1990 року демократична група «Чернігів» (депутати Анатолій Бабкін, Володимир Дворянков, Сергій Соломаха, Іван Чех) ініціювала невдалу спробу підняти синьо-жовтий прапор над міськрадою поряд із червоно-синім прапором УРСР. За поіменне голосування висловилися 46 членів групи, але лише 22 депутати підтримали підняття прапора, 70 були проти, 19 утрималися.
Спадщина 1990 року
Похід «Дзвін-90», релігійне протистояння та боротьба з компартійною номенклатурою стали визначальними подіями 1990 року. Незважаючи на поразки, як-от захоплення соборів чи розгін протестів, ці події згуртували патріотичні сили. «Дзвін-90» показав силу просвітницької роботи, а діяльність групи «Чернігів» заклала основу для майбутніх перемог. 35 років потому цей похід залишається символом пробудження української нації, яке надихало під час Помаранчевої революції (2004) та Революції Гідності (2013–2014).
Щодо уточнення імен: у вихідному тексті помилково вказано «Валерій Ступак», але правильно — Володимир Ступак, координатор «Дзвін-90» і заступник голови Чернігівської організації НРУ (згідно з інформацією про Володимира Ступака, народного депутата IV скликання, який народився в 1961 році в селі Криски Чернігівської області). Валерій Сарана (1947–2018) був співголовою Чернігівської організації НРУ та ключовою постаттю в організації походу. Усі інші факти відповідають вихідному тексту та підтверджені контекстом подій 1990 року.
Слава Україні!
борець за незалежність України у ХХ столітті,
депутат Чернігівської міської ради першого демократичного скликання
Сергій СОЛОМАХА
фото: Музей боротьби за відновлення Незалежності на Чернігівщині
Comments(0)